МІЖУСО́БИЦЯ, і, ж. Незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі (переважно у феодальній). Використовуючи феодальні міжусобиці на Русі, половці посилили напади на руські землі і особливо на Придніпров’я (Іст. УРСР, І, 1953, 89); Вже не вугликами-жаринками жевріла міжусобиця-сварка, а багаттям палала (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 729.