МІЗЕ́РІЯ, ї, ж., розм.
1. Дуже мала кількість чого-небудь. Гіркий за морем заробіток. Праця — каторга, і гроші — мізерія (Чорн., Визвол. земля, 1950, 42); Іноді редактор схвалював до друку Ярославів віршований репортаж. Але платив за вірші мізерію (Мушк., День.., 1967, 30); // Дрібні господарські речі, майно. А сам, вернувшися в будинки, Своє лахміття позбирав; Мізерії наклав дві скриньки (Котл., І, 1952, 81); — Послав З табун я коней до обозу, Гармату, гаківниць два вози, Пшона, пшениці, що придбав, Я всю мізерію оддав Моїй Україні небозі (Шевч., II, 1953, 233); Мар’ян взяв у дорогу три мішки: в одному було різне хатнє начиння, у другому — зерно, а в третьому, найменшому, — одежа. Нащо тепер йому ця мізерія, коли нема найдорожчого (Стельмах, Хліб.., 1959, 175); // перен. Вбогість, бідність. — Ех, тату, тату! Жалуєтесь на свою мізерію, а, бігме, самі всьому винні! Куди вам господарювати з вашими романтичними поглядами! (Фр., III, 1950, 374).
2. Що-небудь незначне, несуттєве; дрібниця. Оповідання — мізерія, не варт було й друкувати (Коцюб., III, 1956, 164); Керівник не раз попереджав: — Все це добре, поки ти, Савко, не спіткнешся. А спіткнешся, хлопче, полетить твоя голова за якусь мізерію, та ще накличеш біду на всю організацію… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 103); — За найкращий ясеновий круг коліс із осями й драбиняком ти мені платив десять карбованців і морщився, а я тобі за цю мізерію [кроковку] заплачу аж десять тисяч (Стельмах, II, 1962, 37); // перен. Жалюгідна, нікчемна людина. Я відчув себе супроти нього [Карпа] мізерією і пригноблено потакав його балачці, зачудовувався з його енергійних рухів (Досв., Вибр., 1959, 402); [Котовський:] Де тобі [панові], мізерії такій, зрозуміти, — ти ж бессарабському поміщикові Пуришкевичу увесь час чоботи лизав (Тич., І, 1957, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 730.