МІНЛИ́ВО. Присл. до мінли́вий. Якась глибока задумливість.. і тривога.. — все це мінливо відбивалося на його голеному, моложавому, з високим лобом, обличчі (Коцюба, Нові береги, 1959, 12); Вони [лелеки] прямують аж он туди на торфища, де зеленіє лужок і сріблиться мінливо листям молодий осиковий гай (Збан., Єдина, 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 742.