МІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка. Закладати міни для вибуху, для висадження в повітря чого-небудь. Солдат під ганком викопав невеличку ямку і поклав туди якісь бляшані коробки. Потім почав загортати ямку землею. "Мінують"! — відразу промайнуло мені в голові (Сміл., Сашко, 1957, 198); Щоночі привозили з спустошеного аеродрому авіабомби, а вдень мінували всі ходи до табору (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 712).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 743.