МІНІСТЕ́РСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до міні́стр і міністе́рство. — Коли міністерську теку бере до рук чесна людина, то всім легше живеться (Хотк., І, 1966, 153); Переслідуваний нуждою, Мічурін, нарешті, не витримав і через два з половиною роки почав сам оббивати пороги міністерських канцелярій, наражаючись на глузування чиновників через свій непоказний вигляд (Довж., І, 1958, 425).
2. розм. Такий, як у міністра; достойний міністра. Голос у цього товариша й справді-таки міністерський (Ряб., Жайворонки, 1957, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 742.