МІРА́Ж1, у, ч.
1. Оптичне явище в атмосфері, при якому на горизонті з’являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба. Спостереженнями встановлено, що в пустині Сахарі буває на рік 160 тисяч міражів — стабільних і блукаючих, вертикальних і горизонтальних (Хлібороб Укр., 3, 1964, 47); Я пам’ятаю спечений степ, потріскану землю, пожовклу траву, блакитний міраж на обрії — примарну воду, якої благав степ у жорстокого неба (Рильський, III, 1956, 27); * У порівн. Високий берег, оповитий прозорим туманом, мрів в далечині, неначе поетичний міраж в прозорому синьому небі (Н.-Лев., III, 1956, 7).
2. перен. Те, що не відповідає дійсності; те, що уявляється, здається; привид. І міраж далекого, недосяжного щастя триває (У. Кравч., Вибр., 1958, 279); Дружина посла! Це був міраж, який міг осліпити самим своїм блиском і найміцніші очі (Вільде, Сестри.., 1958, 408).
МІРА́Ж2, у, ч. Відбір яєць для інкубації просвічуванням через овоскоп. При першому міражі звичайно виявляється [в яйцях] підвищена кількість "кров’яних кілець" (Соц. твар., 2, 1956, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 745.