МІ́СИВО, а, с., розм.
1. Напіврідка суміш чого-небудь. Сьогодні зранку прорвало понтонний трубопровід. Сіре місиво дужим фонтаном рвонулося вгору (Донч., II, 1956, 87); Вали закрутилися в рубчастих гніздах і почали розтирати і роздирати ганчірки, і це місиво потроху ставало ріденьким білим молоком (Тулуб, Людолови, II, 1957, 310); // Те саме, що ті́сто. Над ночвами вона нахилила широку спину, по лікті втопила голі руки в тягуче місиво і гарцювала по ньому кулаками (Чорн., Потік.., 1956, 8); // В’язке болото, грязюка (на шляхах, стежках і т. ін.). Довго м’яв [Олекса] сніг ненадійними черевиками, що аж ніяк не були пристосовані до мокрої снігової каші та густого чорноземного місива (Руд., Остання шабля, 1959, 288); Вулиця Маршалкова перетворилася на суцільне багно, що липким глиняним місивом тяглася за постолами (Чорн., Визвол. земля, 1953, 30).
2. Корм для худоби або птиці з суміші борошна, м’якини або висівок. Стара почала поратись по господарству.., робити місиво для свині тощо (Хотк., І, 1966, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 748.