МІСТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до місто́к. Понад самісінькою Россю.., поміж купами каміння в’ється дорога, а по дорозі скрізь невеличкі місточки на глибоких та вузьких балках (Н.-Лев., І, 1956, 49); На шляху тому ярок, глибоченький ярок, а в ярку тому місточок (Вишня, І, 1956, 383); Від динамічних можливостей слова учений [О. О. Потебня] перекидає місточок до складного образного цілого — художнього твору (Рад. літ-во, 2, 1961, 46); * Образно. Після вчорашньої сварки Тимко не дивився на Федота, Федот на Тимка, і та сварка ще більше розвела й без того ветхий місточок між братами (Тют., Вир, 1964, 227).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 751.