МІ́ТЧИК1, а, ч.
1. Той, хто ставить відмітні знаки, мітки на кому-, чому-небудь.
2. Прилад, знаряддя, яким ставлять мітки.
МІ́ТЧИК2, а, ч. Інструмент у вигляді гвинта для нарізування внутрішньої різьби. Для нарізування різьб у глухих і наскрізних отворах часто застосовують мітчики (Різальні інстр.., 1959, 115); Панюшкін, а слідом за ним і Світлана по-новому шліфували мітчики (Автом.. Коли розлуч. двоє, 1959, 736).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 756.