МІХОНО́ША, і, ч. і ж. Той, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння. Хто йде, їде — не минає [кобзаря]: Хто бублик, хто гроші; хто старому, а дівчата Шажок міхоноші (Шевч., І, 1963, 39); Незабаром поховав [Гриша] діда і зостався один, як палець, поки другі старці не взяли за міхоношу (Морд., І, 1958, 54).
2. етн. Той, хто носить мішок під час колядування. Їеге, як здоровіша, була [у колядниць] за міхоношу (Мирний, III, 1954, 42); Задовго до [новорічного] свята вибираються ватажки та міхоноші, виготовляються зірки, готується святковий одяг (Нар. тв. та етн., 6, 1964, 107); * У порівн. А Василь усе за ними ходить та — як той міхоноша у колядці — носить Марусин кошик та склада, що Олена купує (Кв.-Осн., II, 1956, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 757.