МІХУ́Р, а, ч.
1. Порожнистий орган у тілі тварини або людини, що наповнюється якою-небудь рідиною. Квасолю рекомендують як дієтичну страву при клінічному лікуванні хвороб печінки і жовчного міхура (Зерн. боб. культ., 1956, 121); Ця хвороба [гематурія] характерна тим, що стінка сечового міхура кривавить (Наука.., 9, 1957, 19); * У порівн. Він цьвохнув коня батогом і погнав курною дорогою, лиш.. надувалася на спині міхуром червона, вилиняла на сонці, сорочка (Тют., Вир, 1964, 271); // Мішечок або інші вироби, виготовлені з тканини такого органа деяких тварин. — Я.. дам тобі ще трохи грошей, — сказав Бразд, і, вийнявши баранячий міхур, заходився рахувати динарії… (Скл., Святослав, 1959, 92); У боярських хоромах.. у вікнах прозоре скло, привезене з Києва. А у смердів на вікнах міхури волячі нап’яті (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 34).
2. діал. Пухир. — Він хап рукою за залізо [залізо].. А долоня вся міхуром стала (Фр., IV, 1950, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 757.