МІЧ, мо́чі, ж., заст. Сила. — Та деріть дужче! — крикнув що є мочі сам пан сотник конотопський (Кв.-Осн., II, 1956, 185); Повертало сонце на південні грані; В горах полилися струмені весняні; Все кругом кипіло, і очам здавалось, Що й само каміння мочі набиралось (Щог., Поезії, 1958, 216); У пошані той у нас, хто працює вміло; Вміло, чесно, в повну міч (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 139).
Нема́є (не ста́не) мо́чі — не вистачає (не вистачить) сили. Даремно горять мої очі: тьму освітити немає в них мочі… (Л. Укр., І, 1951, 271); Сказать немає мочі (Сос., 1,1957, 207); Всяке діло за тобою, І не стане мочі Все робити та робити з ранку і до ночі! (Щог., Поезії, 1958, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 759.