МІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до мі́тити1. — Так це ж хлібина також моя! — А вона в тебе що, мічена? (Тют., Вир, 1964, 288); За теслярами, грабарями прийшов і скульптор в Дніпроград, Прийшов обпалений боями. В походах мічений рубцями, — Митець народний і солдат (Нагн., Пісня.., 1949, 135); // у знач. прикм. Юрко догадувався, що господар грав міченими картами, але протестувати не насмілювався (Чорн., Визвол. земля, 1959, 92).
∆ Мі́чені а́томи — атоми, що відрізняються від інших атомів того самого хімічного елемента радіоактивністю й масою або лише масою. З допомогою мічених атомів тепер можна стежити як за фізичними, так і за хімічними перетвореннями речовин (Наука.., 5, 1956, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 759.