МІШЕ́НЬ, і, ж.
1. Штучна або природна ціль при навчальній та тренувальній стрільбі. У полі на стрільбищі кожен взвод зайняв своє місце. Встановили мішені (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34); Значне місце в радянському спорті займає стрільба по рухомих мішенях, яка проводиться на спеціально обладнаній площадці — стенді (Спорт.., 1958, 128); // Об’єкт для стрільби, влучання. Термітні снаряди підпалили кілька хат, полум’я було мішенню для німців (Дмит., Наречена. 1959, 119); * У порівн. Небо над степом нависло, порешечене зоряними пробоїнами, як велетенська мішень (Гончар, Тронка, 1963, 307).
2. перен. Про того, хто є предметом нападок, глузувань, переслідувань. В. Іванович мішенню своєї сатири обирав агресивну суть капіталізму, паліїв війни (Вітч., З, 1961, 200); Без нього нудьгував кожен, хто хотів мати вірну мішень для своїх дотепів і жартів (Гончар, І, 1954, 480).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 761.