МІ́ШМА, розм.
1. присл. Те саме, що впере́міш. Думки мішма йшли у неї в голові, вона почувала тільки, що нове, страшне лихо от-от упаде їй на голову (Гр., І, 1963, 397); Мішки з цукром.. лежали мішма з дитячими ляльками й розчавленими консервними бляшанками (Смолич, II, 1958, 41).
2. у знач. ім. мі́шма, и, ж., рідко. Те саме, що мішани́на. Вони говорили разом, одна про те, а друга про інше, і їх бесіда зливалась в якусь кумедну мішму… (Коцюб., І, 1955, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 762.