Що oзначає слово - "на"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


НА1, прийм. Уживається із знах. і місц. відмінками. Сполучення з прийм. на виражають:

Просторові відношення

1. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета: а) на який з метою розміщення спрямовується дія (знах. в.). Еней на піч забрався спати. Зарився в просо, там і ліг (Котл., І, 1952, 74); Семен вийняв з-під поли око горілки і поставив на стіл (Коцюб., І, 1955, 43); Вона сіла на крісло (Коцюба, Нові береги, 1959, 158); б) на якому розташовується, міститься хто-, що-небудь (місц. в.). Сидить батько кінець стола,.. Коло його стара мати Сидить на ослоні (Шевч., І, 1951, 32); На тичках виноград висить Густесенько, аж тички, нахиляє (Гл., Вибр., 1951, 138); // із знах. в. Уживається при позначенні предмета, який служить опорою для кого-небудь. Він підійшов до окопу і сперся на сухе ломаччя (Коцюб., І, 1955, 42); // із знах. в. Уживається при позначенні предмета, на який спрямовується дія з іншого об’єкта. Зграя акордів перлистих І з неба на землю поллється (Л. Укр., І, 1951, 341); Один за одним стали грякати в порту важкі снаряди, і не встигли люди опам’ятатися, як кілька темно-сірих сталевих акул уже мчали з моря на порт (Гончар, II, 1959, 10); // із знах. і місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета: а) на які щось надягається, накладається і т. ін. (знах. в.). Плащем з клейонки обвернувся [Латип], Циновим гудзем застебнувся. На голову взяв капелюх (Котл., І, 1952, 171); б) які одягнені у щось, покриті чим-небудь (місц. в.). На їх [панянках] плаття пишні, збірочками унизані, складочками обвішані, немов рябесеньким пір’ям заквітчані (Мирний, III, 1954, 261); Жовтогаряча хустка на плечах [у Зіньки], а обличчя зеленаве й очі глибоко (Головко, II, 1957, 177); // із знах. в. Уживається при позначенні предмета, який ніби є центром якої-небудь особливості, стану і на який спрямована дія. Де вже та їжа піде на душу, як сльози заливають очі?.. (Мирний, III, 1954, 32); На серце лягло щось страшне, урочисте… (Л. Укр., І, 1951, 227).

2. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета, місця, простору: а) у межі яких спрямована дія (знах. в.). Цілі юрми молодіжі [молоді].. простували на майдан (Коцюб., І, 1955, 192); б) у межах яких відбувається дія (уживається паралельно з прийм. в, діал. — замість прийм. в) (місц. в.). На господі у себе Чайченко такий самий небалакливий, як і в людях (Вовчок, І, 1955, 194); Про Андрія забули й думати на селі: порішили, що він загинув де-небудь у тюрмі, чи що… (Коцюб., І, 1955, 449); В тебе мати між старцями сконала на каховському лазареті! (Гончар, II, 1959, 215); // із знах. в. Уживається при позначенні місця, простору, що є кінцевим пунктом руху. — Ходім, — сказала [Марія] та й пішла На Ніл сороченята прати В дорогу синові (Шевч., II, 1953, 317); Він перший пішов з Микитою на степи засновувати комуну (Ю. Янов., II, 1954, 158); Боженко встав і підійшов до Щорса: — Ну, Миколо, благослови на Вінницю (Довж., І, 1958, 173); // із знах. в. Уживається при позначенні напряму руху або якої-небудь іншої дії. Встали сіромахи. Намолились на схід сонця. Пішли понад шляхом (Шевч., І, 1963, 40); Не дивлячись ні на кого, він пройшов повз хату і почимчикував прямо на місто (Мирний, IV, 1955, 38); Я підняв руку. Але крейсер не зупинився й швидко зник у напрямі на північ (Ю. Янов., II, 1958, 74); // із знах. в. Уживається при позначенні предмета, що є орієнтиром при визначенні руху (з відтінком об’єктних відношень). [Явдоха:] Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться (К.-Карий, І, 1960, 269); Чепурненька покоївка, що вийшла на дзвінок, упізнавши Павлушину матір, привітно всміхнулась і помогла роздягтись (Головко, II, 1957, 373); // із знах. і місц. в. Уживається при позначенні місця, сфери діяльності або заняття: а) куди спрямована дія (знах. в.). Броски.. збираються на ярмарок (Коцюб., І, 1955, 264); Мартосі впало на думку взяти й Дарку з собою до двора на роботу (Л Укр., III, 1952, 639); Глядачів було вже повно, а маленьке віконце каси ще обліплювали охочі потрапити на спектакль (Ткач, Плем’я.., 1961, 248); б) де відбувається дія (місц. в.). На панщині вона не робила, як другі, а більше бавилась — заводила сміхи та реготи (Мирний, IV, 1955, 33); Князь Володимир за Дніпром на вловах запізнився. І сам незчувся, як в бору самотній опинився (Л. Укр., І, 1951, 469); Докія Петрівна сиділа спокійно-сувора, як бувало в школі на уроках (Головко, II, 1957, 251); // із знах. в. Уживається при позначенні предмета, до якого обернений або на який спрямований інший предмет. Хата наша — 2 кімнатки — нічого собі.. Кожна кімнатка має двері на балкон і одно вікно (Коцюб., III, 1956, 145); Вікно виходило на море (Рильський, Голос, осінь, 1959, 25); // із знах. в. Уживається при позначенні предмета, з яким стикаються або до якого наближаються під час руху. Рука його злегенька посунулась по закутаному тілі, намацала лікоть, плече… і раптом наткнулась на шершаву колючу бороду (Коцюб., І, 1955, 241); Оленка пішла з двору, тинялась вулицею, щоб не попасти на очі матері (Горд., II, 1959, 10).

3. з місц. в. Уживається при позначенні місця, на якому перебуває предмет, відбувається дія або на яке поширюється певний стан. На улиці невесело, В хаті батько лає (Шевч., II, 1963, 149); Скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти (Ю. Янов., II, 1958, 180); Гнат підійшов до печі, де на черені сушилося гарбузове насіння (Мур., Бук. повість, 1959, 105); Марія жде доньку на воротях (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 78); // Уживається при позначенні географічних понять, де відбувається яка-небудь дія, поширюється певний стан. На заході, під безхмарним небом, стояло здорове золоте сонце (Коцюб., І, 1955, 57); В темний вечір сиджу я в хатині. Буря грає на Чорному морі… (Л. Укр., І, 1951, 67); Як умру, то поховайте Мене на могилі. Серед степу широкого. На Вкраїні милій (Шевч., 1, 1951, 354); // Уживається при позначенні об’єкта, який змінює свій зовнішній вигляд. Як нагадають про панів, то Прокіп Іванович і на виду зміниться, і насупиться (Стор., І, 1957, 180); Хлопець міниться на лиці. На ньому розпливаються червоні плями (Речм., Твій побратим, 1962, 77); // Уживається при позначенні предмета, в межах якого ніби проявляється той чи інший душевний стан. Гнат виявив перед Настею все, що так довго гнітило його серце, труїло його життя, і йому наче легше стало на серці (Коцюб., І, 1955, 26); На душі у Ван-Ліна неспокійно (Довж., І, 1958, 113); // Уживається при іменниках, які уточнюють, конкретизують місце протікання дії. Коло гаю, в чистім полі. На самій могилі. Дві тополі високії. Одна одну хилить (Шевч., II, 1953, 114); Над самим лиманом, на зеленій траві, між двома високими стінами молодого очерету, висіли чорні неводи (Н.-Лев., II, 1956, 221); // Уживається при позначенні предмета, на якому є якесь зображення. На фотографії (що на відкритці) Ви маєте такий здоровий вигляд! (Коцюб., III, 1956, 257); Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців (Л. Укр., І, 1951, 152); // Уживається при позначенні ситуації, середовища, де відбувається дія. Почуваю себе так собі. Не застудився, сплю не дуже добре, але на людях забуваю свої слабості (Коцюб., III, 1956, 138).

4. з місц. в. Уживається при вказівці на знаряддя дії. Скіф-одиночка швидко.. ішов по застиглій важкій воді Матвіївської затоки.. Тоня Турбай сиділа на веслах (Собко, Матв. затока, 1962, 97).

5. з місц. в. Уживається при позначенні місця покарання людини. Для неї стало ясним, що.. її зараз поведуть топити або спалять на вогнищі, як відьму в давні часи (Коцюб., І, 1955, 281); [Покликач:] Названий Парвусом найгіршу кару зухвальством заробив — його живцем спечуть на дзиглику залізнім (Л. Укр., II, 1951, 537).

6. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, на якому щось тримається, який є опорою для чого-небудь. У неї була й хата славна, ..і скрині такі на колесах, що було перехилишся та й дна рукою не достанеш (Вовчок, І, 1955, 279); Недалеко від храму між двома кипарисами статуя Артеміди на високому подвійному п’єдесталі (Л. Укр., І, 1951, 157).

7. з місц. в. Уживається при позначенні фону, на якому хто-, що-небудь виділяється. Очі в Остапа були заплющені, а на білому виду виразно зачорніли молоді вуса й густі брови (Коцюб., І, 1955, 369); На зоряному тлі побачив Давид її, Зіньчине, змучене й зраділе обличчя (Головко, II, 1957,180).

8. з місц. в. Уживається при позначенні меж поширення чиєї-небудь дії. Віктор з’явився на дверях вже тоді, коли Аркадій Левчук відкрив збори (Жур., Даша, 1961, 8); Йоганна стає на порозі і мовчки низько вклоняється гостям (Л. Укр., III, 1952, 177).

Часові відношення

9. із знах. в. Уживається при позначенні часу, коли відбувається якась дія. І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Шевч., І, 1963, 3); На Наума потепліло (Мирний, III, 1954, 8); Юзі справили на роковини таку гарну-прегарну білу довгу сукню… (Л. Укр., III, 1952, 663); // Уживається при позначенні строку, що на нього поширюється результат певної дії. Прибіжить, було, Парася до мене на хвилиночку… Господи, яка весела, яка щаслива! (Вовчок, І, 1955, 281); Мотрі на осінь ніби легшає трохи: хатня робота — спочинок (Мирний, II, 1954, 110); У хаті на мент заніміло. Знадвору глухо ревла гарматами ніч (Головко, І, 1957, 66); // Уживається при позначенні часу, строку, що наступає після чого-небудь. Він прокинувся на другий день і осовілими очима побачив коло себе розпатлану жіночу постать (Мирний, IV, 1955, 136); На третю ніч урядник із соцькими робив трус у Цигулиній оселі (Головко, II, 1957, 231); // із знах. і місц. в. Уживається при позначенні періоду чийого-небудь життя після зрілості. А думала [вдова] жити,… Хоч на старість у невістки В добрі одпочити. Не довелось (Шевч., II, 1953, 122); Образ доктора Фауста — вченого, що на старості літ, зневірившись у науках, зажадав повернути собі молодість і досяг цього за допомогою диявола, — цей образ створив справді народ (Рильський, IX, 1962, 190); // із знах. і місц. в. Уживається при позначенні конкретно не визначеного відрізка часу (перев. у сталих словосполученнях). Кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (Коцюб., III, 1956, 116); На цей раз сержант був виголений, чистий, вдоволений (Гончар, III, 1959, 127); Раз у бабусі Шелестихи Я на тім тижні гостював І любим діткам для потіхи Химерну вигадку дістав (Гл., Вибр., 1951, 195); // з місц. в. Уживається при позначенні відрізка часу, в межах якого щось відбувається. Багато всякого лиха та горя довелося йому [Т. Шевченкові] пережити на своєму віку (Мирний, V, 1955, 309); Правду кажу, піонери? Хай на своїм віку Кожен посадить дерево В полі чи у садку! (Нех., Ми живемо.., 1960, 117).

10. з місц. в., розм. Уживається при позначенні відрізка часу, протягом якого відбувається дія (уживається паралельно з прийм. в). Кожному бажалося подивитися на цю людинуможе, чужої, поганської, не-мусульманської віри. Адже на життю своїм тільки мулла Гасан бачив чужинців (Досв., Гюлле, 1961, 22); Невдовзі батьки померли на однім році, а згодом і чоловіка не стало (Головко, II, 1957, 191).

Обставинні відношення

11. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні способу дії, особливостей її перебігу. То ляже [Цуцик] на бочок, то догори на спинку (Гл., Вибр., 1951, 115); Небо сіє дрібненький дощик на густе сито (Коцюб., II, 1955, 53); Побачивши Муху, дівчина зупинилась і на мигах кликала його до себе (Панч, II, 1956, 93); // з місц. в. Уживається при позначенні засобу пересування. Нині ми не поїхали, бо море бурхливе. Поїдемо вже завтра і не морем, а на підводі (Коцюб., III, 1956, 142); Покритий пилом і наче висхлий від довгої дороги, Щорс промчав крізь натовп на змиленому коні (Довж., І, 1958, 195); // з місц. в. Уживається при позначенні мови як засобу спілкування між людьми. Пролетареві ніколи вчити європейських мов, бодай би свою знати добре і на ній принести до своєї хати світло знання (Хотк., І, 1966, 179); Ось ідуть Кавказ і Україна, Білорусь і спереду — Москва, і від молдаванина до фінна на усіх язиках все співа (Перв., Нова лірика, 1937, 5).

12. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні умов, обставин: а) що викликають якусь дію (знах. в.). — Лунко, — каже капітан Чумаченко. — На хорошу погоду. Отак заводські гудки у нас над Дніпром: на дощ — хриплять, а на добру погоду — співають лунко (Гончар, III, 1959, 284); На вітер — п’явка непокоїться і дуже швидко плаває (Хлібороб Укр., 12, 1967, 47); б) що супроводжують дію, пов’язані з нею (місц. в.). — Я.. буду тільки на перешкоді… покиньте мене (Стар., Облога.., 1961, 55); — Передай, що пилки потрібні мені для каштанів, бо вони нам на заваді (Гончар, III, 1959, 244).

13. із знах. і місц. в. Уживається для увиразнення характеру, способу дії предмета (перев. у порівняльних словосполученнях). Вчора зробив собі операцію — вирвав зуба — почуваю себе добре, мов на світ народився (Коцюб., III, 1956, 133); Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годування — кричав, як на пуп (Тют., Вир, 1964, 524); У ранковій тиші, мов солдати на чатах, мовчазно стоять дерева (Рад. Укр., 24. І, 1964, 3).

14. з місц. в. Уживається при позначенні стану або становища, у якому хтось перебуває. Батько, мати не сплять. На сторожі стоять, Не пускають саму мене У садочок гулять (Шевч., II, 1953, 117); 3 дочками хліборобові легше. Христя хоч і на порі, але Кирило не дуже гризеться нею (Іщук, Вербівчани, 1961, 6); Кожен у пам’яті на самоті перебирав усе бачене сьогодні та чуте (Головко, II, 1957, 329).

15. з місц. в. Уживається в прислівникових словосполученнях при вказівці на супровідні обставини дії. Гурт розсипався, розбився, і, на ходу прощаючись, розійшлася кожна купка своєю дорогою (Мирний, III, 1954, 44); Іній осипався іскорками, які гасли на льоту (Донч., V, 1957, 454); Впав другар мій вірний на бігу — Куля в серце (Воронько, Драгі.., 1959, 94).

16. з місц. в. Уживається при вказівці на обмеження асортименту вживаної їжі. Давно це було, а тепер згадалося, живучи на картоплі (Коцюб., II, 1955, 13); Михайло здебільшого жив на салі, яке купив у м’ясника (Томч., Жменяки, 1964, 124).

17. з місц. в. Уживається при назві ознаки, за допомогою якої визначається якість якого-небудь предмета (уживається паралельно до синтаксичних конструкцій з "на знах. в."). Я такий обтяжений службовою працею, що не маю навіть часу пройтися на свіжім повітрі, через що часто занепадаю на здоров’ї (Коцюб., III, 1956, 257); [Леся:] Не вірю, щоб сонячний наш баян ослаб на голосі… (Сміл., Черв. троянда, 1955, 88).

18. із знах. в. Уживається при позначенні оцінки якоїсь дії, стану. Жито вродило на чудо, вище хлопа, а колос як праник (Фр., III, 1950, 206); — От-то го-ло-ва! Таких голів мало. Техніку знає на зубок (Рад. Укр., 5.IV 1959, 4).

Відношення мети

19. із знах. в. Уживається при позначенні мети, з якою відбувається дія. Ми йдем на штурм рядами молодими (Сос., І, 1957, 479); Про свій намір сказав [Тарас] Іванові в забої, коли хлопці стали на перекур (Ткач, Плем’я.., 1961, 183); // Уживається при вказівці на емоційну оцінку якоїсь дії, явища. Парубки оступили хату: — Нехай вільна козачка не закріпощається, людям на сміх, а своєму селу на сором! (Вовчок, І, 1955, 23); Героїчний подвиг перших радянських космонавтів ще вище підняв звання члена Комуністичної партії, запалив у серцях мільйонів благородний вогонь дерзань на славу Батьківщини (Ком. Укр., 9, 1961, 50); // Уживається при вказівці на призначення особи або предмета. Цієї весни я скінчив учительську семінарію і тепер день у день дожидаю призначення в народну школу на вчителювання (Вас., II, 1959, 292); Зовсім зелені помідори на соління непридатні (Колг. Укр., 8, 1956, 36); // Уживається при вказівці на конкретне призначення якоїсь дії. [Поет:] От працювати мушу, щоб підживити душу, на вбраннячко дружині, на забавки дитині, собі ж хоч би на хліб… (Л. Укр., І, 1951, 298); // Уживається при вказівці на виявлення глибокої пошани до кого-небудь, відданості якійсь справі (значення прийменника на близьке до значення прийменника в). [Мелхола:] Твій батько звався Хусою, і сина на честь йому я нарекла так само! (Л. Укр., III, 1952, 153); //Уживається при позначенні заперечення чого-небудь перед сл. чорт, біс, дідько і т. ін. (у знач. н а в і щ о, д л я чого). — Скидай своє пальто, я повішу. — На чорта його вішати? — скинувши і жужма кидаючи на стулець, одказав Власов (Мирний, IV, 1955, 126); — Помовч… що, теж в Америку закортіло? — Та на біса вона мені, ваша Америка. Самі не поїхали, от тепер злоститесь на всіх (Довж., І, 1958, 410); // Уживається при позначенні предмета, для якого щось призначається. Муки на хліб теж довелось позичати, бо після похорон жінки Петро не мав і гроша в гамані (Коцюб., І, 1955, 67); В Заріччі Антон напитав лісу на хату (Чорн., Потік.., 1956, 4).

Причинні відношення

20. із знах. в. Уживається при вказівці на причину дії чи підставу для неї. Хоч їхать жаль, — їхать треба: На те панська воля! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 161); — Мій лицарю, любий пане, не боюсь я поговору, — все чиню по власній волі, бо на те я королівна (Л. Укр., І, 1951, 435); // Уживається при вказівці на привід до чого-небудь. Тут я купив собі "Житіє Кузьми і Дем’яна, а тобі, голубко, ложку і виделку дерев’яні.. на пам’ятку подорожі в монастир (Коцюб., III, 1956, 143).

Об’єктні відношення

21. із знах. в. Уживається при позначенні особи чи предмета, які зумовлюють якусь дію (стан) або стосовно до яких ця дія (стан) виявляється. Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата (Шевч., І, 1951, 239); Роман, орючи свою нивку, скоса поглядає на брата лихим оком (Коцюб., І, 1955, 112); — Розстріляю!!! — крикнув Боженко на Савку і, вдаючи гнівного начальника, люто гупнув ногою (Довж., І, 1958, 171).

22. із знах. в. Уживається при позначенні осіб, предметів, явищ, з якими пов’язані якісь сподівання. Я оце заходився жениться, то мені, бач, і тут треба гроші; а вся надія на Основу та на Кобзаря (Шевч., VI, 1957, 216); — Не один день ви знаєте мене, і не один день я думав, що нам далі робити. На Петлюру вже надій нема (Стельмах, II, 1962, 88).

23. із знах. в. Уживається при позначенні подібності суб’єкта й об’єкта між собою або відсутності ознак подібності в одного з них (перев. з сл. походити, скидатися, похожий, схожий). Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!.. (Вовчок, І, 1955, 112); Іван ніс на плечах весла і скидався на рибалку, що спокійно починає робочу днину (Коцюб., 1, 1955, 385); В руці любовно зважив [Миронич] кристалик апатиту, Похожий на засохлий, брудний, несвіжий сніг (Бажан, Вибр., 1940, 133).

24. із знах. в. Уживається при позначенні об’єкта, на який спрямована дія для оволодіння ним. [Орфей:] І знову на місто безборонне вдарить ворог, оберне підмурівок у руїну (Л. Укр., І, 1951, 449); — Збирався куций іти на ведмедя, та з переляку подох, — сказав Берник (Мур., Бук. повість, 1959, 121).

25. із знах. і місц. в. Уживається при позначенні предмета, за допомогою якого відбувається дія. На барабан буду грати. Буду дітей забавляти (Чуб., V, 1874, 737); Марічка любила, коли він грав на флояру (Коцюб., II, 1955, 313); // із знах.в. Уживається при позначенні предмета, що є засобом для здійснення чого-небудь. — Ми обоє вчились на народні гроші (Довж., І, 1958, 172).

26. з місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета, за якими хто-, що-небудь лічиться або які несуть певну відповідальність за когось, щось. Батько помер і на моїх руках опинилася вся сім’я (Коцюб., III, 1956, 233); [Груїчева:] Ви труїли його щодня, щогодини, потім кинули його отруєного на моїх руках, а самі пішли собі геть, просто рішили справу! (Л. Укр., II, 1951, 80).

27. з місц. в. Уживається при позначенні особи, предмета, на які хтось спрямовує свій гнів, своє роздратування. Йому хотілось зігнати ту злість на чім-небудь (Коцюб., І, 1955, 99); Антонове серце стискала злість, яку він завжди зганяв на Катерині (Чорн., Визвол. земля, 1959, 9).

28. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, що становить інтерес для кого-небудь. Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Хотк., І, 1966, 80); Голова артілі імені Калініна Дмитро Григорович Чабан належить до категорії тих хліборобів, які не тільки добре розуміються на землі, але й по-справжньому люблять, плекають її (Рад. Укр., 20.11 1964, 2).

29. з місц. в. Уживається при назві особи, з якою хто-небудь вступає в певні стосунки. — Хведір полаявся з матір’ю і оженивсь на дочці нашого сусіди (Стор., І, 1957, 91); — Куди йому уже до Риму? Хіба як здохне чорт в рові! Як вернеться пан Хан до Криму, Як жениться сич на сові (Котл., І, 1952, 69).

30. із знах. в. Уживається при позначенні предмета, особи, колективу і т. ін., в інтересах яких щось відбувається. Діди наші, батьки й самі ми життя ціле робили на пана (Коцюб., II, 1955, 72); Був би в неї [Вутаньки] зараз хоч який-небудь лишок [хліба] — все б віддала на республіку (Гончар, II, 1959, 160).

31. із знах. в. Уживається при позначенні професії, посади, звання, що їх хто-небудь здобуває, дістає і т. ін. — Хлопець менше у війську буде, коли вивчиться в школі, хлопець може на писаря вийти, на вчителя… (Л. Укр., III, 1952, 642); Коли старого приятеля призначили на міністра, Воронов міг тільки привітати його (Собко, Біле полум’я, 1952, 54).

32. із знах. в. Уживається при позначенні предмета, на який що-небудь обмінюється, змінюється чи переходить. — Жінок там на тютюн міняють (Котл., І, 1952, 243); Галя дивувалася, що всі [родичі] зразу гнів свій перемінили на милость та ласку (Мирний, IV, 1955, 137); Змінявся шелест марок в їх руці На шелестіння стерлінгів і франків (Бажан, Вибр., 1940, 159).

Означальні відношення

33. із знах. в. Уживається при вказівці на якісну характеристику суб’єкта або об’єкта. І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка (Україна.., І, 1960, 221); На бригові є сліди ремонту на швидку руку (Ю. Янов., II, 1958, 68); Бакенщик був скупий на ніжні слова, проте дбав про хлопця, як про рідного сина (Мокр., Острів.., 1961, 14); // Уживається при вказівці на стан чийого-небудь здоров’я (перев. після прикм. слабий, хворий). Вже другий місяць лежу в клініці, слабий на серце і навіть сидіти ще не можу (Коцюб., III, 1956, 446).

34. з місц. в. Уживається при позначенні предмета, за допомогою якого виготовляється чи виробляється що-небудь. — Витягай, кажу! — гукає Параска. Килина витягла кашник… Пшоняна каша на молоці так і пороснула по долівці (Мирний, IV, 1955, 64); — Недавно в мене були земляки, то оце передали… Сливовиця на меду (М. Ол., Леся, 1960, 167).

35. з місц. в. Уживається при позначенні речовини або матеріалу, з якого виготовлено предмет або його частину. — А в вас, бачу, пальтечко на риб’ячому хутрі (Головко, II, 1957, 304).

36. із знах. в. Уживається при вставних словах, що виражають ставлення до висловленого в реченні (на жаль, на гріх, на щастя, на лихо і т. ін.) або вказують, кому належить висловлена думка. [Марція: ] Жінки на сході, може, й непогані, але, на жаль, вони збавляють вроду надмірним малюванням (Л. Укр., III, 1952, 178); — Доповідайте, як ви там у млині порядкували. — Мусив, товаришу гвардії майор, — чесно доповідав Хома,, зрадівши, що найголовніша, на його думку, небезпека минула (Гончар, III, 1959, 325).

Кількісно-означальні відношення

37. із знах. в. Уживається при вказівці на міру, кількість, що визначають межі чого-небудь. Олександра подалась на два ступені наперед і вклонилась старшині, бгаючи в рукав червону хусточку (Коцюб., І, 1955, 38); Села наді Пслом запалили вогнища височенні, і їх видно стало на багато верст (Ю. Янов., II, 1958, 208); // Уживається при позначенні частотності якої-небудь дії. Двічі на рік пишні квіти Та не процвітають; В життю літа найкращії Двічі не бувають (Л. Укр., І, 1951, 12); // Уживається при позначенні кількості складових частин предмета. Сірий на два поверхи дім стоїть як мрець серед чорного парку (Коцюб., III, 1956, 350); В майстерні старанно завішані невеликі, на чотири шибки, віконця (Стельмах, II, 1962, 60); // Уживається при позначенні повноти виявлення дії або властивості певного предмета (у спол. із сл. весь, цілий і т. ін.). Не дві ночі карі очі Любо цілувала [Катерина], Поки слава на все село Недобрая стала (Шевч., І, 1963, 22); Я їду на фронт! Мені хотілось крикнути про це на весь голос, але я тільки міцніше стиснув гвинтівку (Багмут, Записки.., 1961, 7); На ціле Поділля, подейкували вівчарі, не було такого стрижія, як Сергій Майборода (Стельмах, І, 1962, 43).

38. з місц. в. Уживається при вказівці на кількість, рівень, віддалення, в межах яких відбувається що-небудь. Хата наша — 2 кімнатки — нічого собі. На другому поверсі (Коцюб., III, 1956, 145); Микола йде.. довгим підземним тунелем на глибині п’ятисот метрів під землею (Ткач, Плем’я.., 1961, 209).

39. із знах. в. Уживається при вказівці на кількісну зміну чого-небудь в результаті певної дії. Чи може так бути, як йому уявилося? Що земля поділяється на шматочки, що людей усе більшає, а землі не прибуває (Коцюб., І, 1955, 118); Відсвіт зір коловся у снігах На синю, жовту та зелену риску (Бажан, Вибр., 1940, 117); // Уживається при вказівці на кількісну різницю (з відтінком порівняння, зіставлення). Фаня була на два класи старша за неї, але вона добре пам’ятає її (Коцюб., І, 1955, 318).

40. з місц. в., розм. Уживається при вказівці на численну кількість, множинність кого-, чого-небудь. І стане купою на купі Смердячий гній (Шевч., II, 1953, 367); А в містечку хатка на хатці! (Н.-Лев., І, 1956, 49).

НА2, част., розм. Уживається в значенні, близькому до бери, візьми. — Ось на, заграй! — тиче Івась Грицькові дудку (Мирний, IV, 1955, 23); — Василю Назаровичу, не плачте, — утішав старого Черняк. — Не треба плакати. На, випий води (Довж., І, 1958, 195); [Ковшик:] На портфель, іди зараз у сільраду, я там з тобою поговорю (Корн., Калин, гай, 1950, 27); Оце ж то теє: на, небоже, Те, що мені не гоже (Гл., Вибр., 1951, 12); Мефодій тут же скинув свою напівоблізлу баранячу шапку і десь із дна її добув заяложену, складену вчетверо депешу. — На, розбирай, Дмитре (Гончар, II, 1959, 55); //Даю. [Нартал:] Меча! Меча! [В о я к (кидає йому меча):] Ось, на тобі, воюй (Л. Укр., II, 1951, 542).

НА3, виг. Уживається при вираженні подиву; ну, ого. Бува у службі чоловік Все стогне, каже: жити важко!..А потім бачиш — той бідняк — Хто його зна, коли і як — Землі накупить, хазяйнує; А далі так собі панує. Що на!.. (Гл., Вибр., 1951, 9); Впізнають у нас здаля Партизана-коваля. Молодий, худий, кирпатий, Ще безусий — але ж на: 3 Ковпаком ходив в Карпати, Бо війна — то вже війна (Шпорта, Вибр., 1958, 87).

НА4, виг. Уживається для підкликання собаки. Діти помітили на судні собаку й висунулись з васага. — Мамо… мамо! а гляньте, який гарний песик! На, цю-цю! на! (Коцюб., І, 1955, 188).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 7 - 11.