НАБАЗІ́КАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Наговорити багато чогось безглуздого, нісенітного. — Може, де переборщу, а де не дотну, може, такого набазікаю, що і в шапку не забрати, — дарма! (Вовчок, VI, 1956, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 11.