НАБАЛДА́ШНИК, а, ч. Округла надставка або потовщення на верхньому кінці палиці. Гергардт Лешке зодягнутий у старосвітську чорну пару, з бутоньєркою в петельці, в котелку, палиця із срібним набалдашником (Ю. Янов., І, 1954, 202); // Оправа або потовщення на кінці деяких предметів. Урядник.. глянув на старосту, якого він весь час легенько ляскав по плечу нагаєм з кістяним набалдашником (Юхвід, Оля, 1959, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 11.