НАБО́ЖНИЙ, а, е. Який вірить у бога і старанно виконує всі релігійні обряди. Вже думали, чи не налагодилась княгівна [князівна] до кляштору, бо дуже була набожна (Стор., І, 1957, 368); Матері Левко не любив. Була вона якась безпомічна, боязлива, тиха і дуже набожна (Цюпа, Назустріч.., 1958, 61); // Власт. релігійній людині. Він з набожною обережністю тримав папірець за самий кутик, наче боявся стерти написані на ньому літери (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 18.