НАБОЛІ́ТИ, і́є, док.
1. Стати болісним від тривалих болів, незручного положення і т. ін. Від тривалого похнюплення Іванові вже наболіли шийні м’язи (Рудь, Гомін.., 1959, 45); // перен. Стати дуже вразливим, чутливим від тривалих переживань, страждань (про душу, серце). Ах, той Йон!.. У неї серце так наболіло через нього, в неї голова така намучена від думок про нього… (Коцюб., І, 1955, 246); [Оксана:] Андрійку мій! То ти, живий?! Ой, як наболіло по тобі серце!.. (Мороз, П’єси, 1959, 19).
2. перен. Постійно тривожачи, хвилюючи кого-небудь, стати надто тяжким, нестерпним. От якби мати вірну дружину, тиху, сумирну, щоб перед нею можна було розкрити своє серце, показати, що там наболіло, запеклося, що труїть чоловіка (Коцюб., І, 1955, 22); Те, що пропонував Мурашко, всім наболіло, кожного, видно, зачіпало за живе (Гончар, Таврія, 1952, 256); Вона говорила про все, що наболіло їй, над чим вона багато думала в довгі самотні вечори і безсонні ночі (Гур., Життя, 1954, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 18.