НАБРЕХА́ТИСЯ, ешу́ся, е́шешся, док.
1. розм. Досхочу, багато побрехати (про людей). Оттак зависливії [заздрісні] люди (вони є всюди!): Якщо завидно їм — куди! Брехати, мов собаки, стануть… А ти собі іди та йди: Набрешуться та й перестануть (Гл., Вибр., 1957, 47).
2. Досхочу, багато погавкати (про собак).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 19.