НАБІДИ́ТИСЯ, джу́ся, ди́шся, док., діал. Набідуватися. Наробилася [мати] коло мене, набідилася (Стеф., III, 1954, 201); — Ех, оце ж і я набідився так й жінка з дітьми дома нагорювалися та набідилися без хліба (Козл., На переломі, 1947, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 16.