НАБІ́Й, бо́ю, ч.
1. Кількість вибухової речовини, необхідної для пострілу; заряд. — Гармаші, пильнуй! — командував Шрам… — Наводь усі [гармати] влучно на он ту площину, підготуй на зміну набої, і як махну люлькою — шквар! (Стар., Облога.., 1961, 35); Тарас їде вулицею Умані. Спис і шабля, дорожня баклага при сідлі, похідний горщик з саламахою, порохові набої, пута на коні та інший риштунок і сам його вигляд свідчили про довгу і важку путь (Довж., І, 1958, 266).
2. Бойовий снаряд, патрон з необхідною для пострілу кількістю вибухової речовини, а також куля, дріб або картеч. Тут рвалися тридюймові набої, а недалеко робітники, в шаленім наступі висадили в повітря цілий артилерійський склад (Мик., II, 1957, 87); Гарматні набої розривалися вже коло кузні, на площі і біля млина (Кучер, Дорога.., 1958, 129); *У порівн. Той же бік розкішної крони [дуба], що був обернений на схід, зеленів, кучерявився і рясно плодоносив смугляві жолуді, тугі, мов набої, якими ще будуть стріляти колись майбутні стрільці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 16.