НАВЕ́РХ, присл.
1. На верхню частину чого-небудь, у бік до верхньої частини чого-небудь; протилежне на низ. Од Дніпра бік Шевченкової гори не рівний, а трохи увігнутий, і такий крутий, що по йому не можна вийти наверх (Н.-Лев., II, 1956, 382); Шуміли колеса, ляскотіли ремінні паси, передаючи свою енергію наверх, до жорен (Шиян, Баланда, 1957, 20); // На поверхню чого-небудь. А човник Добрості.. Як селезень, на дно за качкою пірнає Та .. звідтіль наверх без шкоди виринає (Г.-Арт., Байки.., 1958, 42); [Самосад:] Перед грозою не клює, тільки старі соми наверх вилазять (Корн., II, 1955, 345); // На верхній (зовнішній) бік чого-небудь. [Ганна:] А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути вовною наверх, як зустрічатимете зятя!.. (Крон., II, 1958, 70); // На верхній поверх будинку. Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет] по східцях наверх (Коцюб., І, 1955, 398); Глуха сила, що стрясала весь величезний будинок, підняла й старого графа, і він, взявши свічку, повільно поплентався наверх (Гончар, III, 1959, 159).
◊ Вила́зити (ви́лізти, ви́дряпатись і т. ін) наве́рх:
а) докладаючи зусиль, забезпечувати собі помітне становище в суспільстві. Чимало потратив [парубок] сили і кошту, щоби видряпатись наверх (Фр., II, 1950, 340); б) наближатися до влади. — Не думав, що такий сумирний чоловік захоче вилазити наверх при непевній власті (Стельмах, II, 1962, 37); Виступа́ти (ви́ступити, вихо́дити, ви́йти, сплива́ти, спливти́ і т. ін.) наве́рх — ставати відомим для інших, для багатьох. Незгоди між революційними соціал-демократами Росії і польськими соціал-демократами в питанні про самовизначення виступили наверх ще в 1903 р. (Ленін, 22, 1950, 138).
2. У протилежному напрямку від землі; угору. Він кидав їй наверх порожні мішки або щось наказував різким скрипучим голосом (Коцюб., І, 1955, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 29.