НАВЕРХА,́ присл., діал. Наверху, зверху. — Пізнаєш, де ми? Пізнаю, — кажу. — Ми вже наверха, не в ямі (Фр., І, 1955, 123); Жовті вушка од рудих черевиків теліпалися наверха, як свинячі вуха (Коцюб., І, 1955, 319); Куди оберни, то все діра наверха (Номис, 1864, № 11141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 29.