НАВИ́КЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до нави́кнути. Бояри ж, не навиклі до таких неприступних і карколомних доріг, пішли здовж валу (Фр., VI, 1951, 17); Всі три висотні споруди викладають муляри спеціальної виучки, навиклі до сміливої праці (Вол., Озеро.., 1959, 3).
2. рідко. Який увійшов у звичку, став звичним. Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе (Коцюб., II, 1955, 324); // Який звик до чого-небудь. Я волю панову іще раніше знав. Ніж він торкав мене дзвінкою острогою. Чи стишував ходу навиклою рукою (Рильський, II, 1956, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 31.