НАВКИДЯ́, присл., діал. Кидаючи з силою; кидькома. Дала один вареничок. Ще й дві варениці, А третьою навкидя Вдарила по пиці (Україна.., І, 1960, 346); Стала [Ганна] поруч з колгоспником, щоб, як і він, навкидя вантажити дрібніше каміння, стоячи на одному місці (Ле, В снопі.., 1960, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 36.