НАВКУЛА́ЧКИ, присл., розм. Кулаками, за допомогою кулаків. Вони подерли на собі сорочки, бились навкулачки, потім міцно зчепились і почали кидать один одного на землю (Н.-Лев., І, 1956, 418); — Ну, давай навкулачки, — сказав Тарас, засукавши рукава. — Подивлюся я, що за митець у кулаці (Довж., І, 1958, 218); *0бразно. Б’ється навкулачки зима з весною (Літ. Укр., 19.III 1963, 2).
◊ Ще [й] чорти́ навкула́чки не би́лися (не б’ю́ться) див. би́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 37.