навро́ки = вро́ки (уро́ки) = призі́р = прозі́р — за народними повір’ями — горе, нещастя, шкода, хвороба, завдані кому-небудь злим (недобрим) поглядом, словами чи діями; йде нібито від злих чарівників, що наврочували, зурочували (від ректи́), зочували (від о́ко), наворожували (від враг) людині навіть над її слідом; від недоброго погляду ховають дітей, най вразливіших щодо зочення, немовлят під час купання; злими очима може бути наврочена навіть річ (наприклад, добра скрипка може від цього тріснути); від навроків, гадають, треба знати заговори; для відвернення наврочення уживають часто вислів щоб не наврочити; існує повір’я: «Хлопцям не годиться намиста надівати, бо будуть вовка боятися, а дівчатам шапки, щоб уроків не боялися»; див. ще пристрі́т, причи́на; поняття про вроки виникло тоді, коли люди вірили в магію слів, згодом уроками почали називати й проклинання поглядом очей; за повір’ями, наврочити може людина з косими, різнокольоровими, зеленими, вилупатими очима, низько опущеними бровами; такі очі й очі під такими бровами нібито віддзеркалюють не пряме, а обернене зображення; проганяють уроки замовлянням: «Помагаєш ти, вода явленая, очищаєш ти, вода явленая, і луги, і береги, і середину. Очищаєш ти, вода явленая, народженого од прозору: надуманого, погаданого, встрічного, водяного, парубоцького, дівоцького. Підіте, уроки, на сороки, на луги, на очерети, на болота, на моря»; однокореневим до вро́ки є слово нівро́ку, пор.: «Нівроку він дужий», «А він собі нівроку», «їсть нівроку собі». Від уроків і Бог не заховає (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 382-383.