Що oзначає слово - "навчати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


НАВЧА́ТИ і НАУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш і НАУЧИ́ТИ, у́чу, у́чиш, док., перех.

1. Передавати кому-небудь знання, уміння, досвід. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати. Так соловейко не дає (Шевч., II, 1963, 15); Дивувалися громадяни його знанню в садівництві, тим більше дивувалися, та він не крився з тим знанням, але радо навчав кождого (Фр., VI, 1951, 34); Він сидить з блокнотом та олівцем в руках і дивиться на свою роту, яку плекав, навчав, ростив, як мати своїх дітей (Гончар, І, 1954, 103); Дарма, що малий, а й старого научить (Номис, 1864, № 5710); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (Гончар, II, 1959, 58); // Виховувати, прищеплювати, виробляти які-небудь якості, навики і т. ін. Хто хоче пасти і берегти свою отару, нехай її боронить, .. а не навчає тих ягнят покори (Л. Укр., І, 1951, 169); Хай кожен [солдат] пам’ятає Суворова: він навчав переносити голод і холод (Кочура, Зол. грамота, 1960, 386); Бібліотека навчила нас любити книгу (Літ. газ., 9.Х 1948, 3); // чого або з інфін., рідко чому. Збагачувати досвідом, знаннями, розумінням чого-небудь. Революція навчила пролетаріат масової боротьби (Ленін, 13, 1949, 99); Давнє лихо не різнило людей, не розводило їх у різні сторони, не примушувало забувати своїх, навчало держатися купи (Мирний, IV, 1955, 258); Злішать, злішать мене ця смерть навчає (Тич., II, 1957, 146); Життя навчило… Яке не тяжке чоловікові горе, не мусить він покидати батьківщину (Цюпа, Назустріч.., 1958, 256); Для Кузьки мати вибирала в кооперативі найдебеліший крам. Цьому навчив її глибокий життєвий досвід (Донч., VI, 1957, 13); // Учити, привчати до чого-небудь тварин, птахів і т. ін.; дресирувати. Терпеливо, ласкаво навчив [Вася] дикувате пташеня усяким штуковинам (Ковінька, Кутя.., 1960, 28).

2. Давати поради, вказівки; наставляти. Що ж діяти? Навчіть мене, люде. Іти хіба до вас в найми? Чи до ладу буде? (Шевч., II, 1953, 182); Він підійшов до ліжка й почав навчати її, до кого звернутись у Києві і як знайти нас (Досв., Вибр., 1959, 178); Лука Остапович навчив, що переказати Тесленкові (Головко, II, 1957, 598); // розм. Навчаючи, вдаватися до покарання; карати. Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук’янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (Мур., Бук. повість, 1959, 64); Я її навчу, як поважати брата; як заводити бенкети з бахурами… як з ними прилюдно обніматися, цілуватися! (Мирний, IV, 1955, 60).

Навча́ти (навчи́ти) добру́ [і ро́зуму] див. добро́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 43.