НАВІЖЕ́НО. Присл. до навіже́ний 4. — А ти думаєш, що я не люблю тебе так гаряче, так навіжено, як ти любиш мене? — сказав Павлусь (Н.-Лев., IV, 1956, 233); Петров стояв уже без піджака, тримав когось обома руками за петельки й навіжено кричав (Шовк., Інженери, 1956, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 33.