НАВІ́С, у, ч.
1. Покрівля на стовпах або інших опорах для захисту кого-, чого-небудь від сонця, негоди і т. ін. Вже через день усі хворі мали місця під просторими навісами на березі моря (Збан., Сеспель, 1961, 54); Під навісом Антон утворив цілий склад з возів, плугів та борін (Чорн., Потік.., 1956, 295).
2. Те, що нависав зверху над чим-небудь. Садок був невеличкий, але в ньому було кілька старих дерев, що стояли, сумно схиливши віти під тяжким навісом снігу (Л. Укр., III, 1952, 518); В гірських районах, наприклад в Криму, як житла використовувались природні печери і навіси (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 34.