НАГЛЯ́ДА́Ч, нагляда́ча́, ч.
1. Службовець, що займається наглядом, спостереженням за ким-, чим-небудь. Його батько, наглядач маяка, з дитинства ні в чому не перешкоджав своєму сину (Ткач, Моряки, 1948, 80); Посередині ходить наглядач з жмутами таволги та безжалісно ляскає хворого чи знесиленого [невільника] (Тулуб, Людолови, І, 1957, 219).
2. тільки нагля́дач. Особа, яка таємно стежить за ким-, чим-небудь, висліджує когось. — Я знаю, що писар.. якийсь пройдисвіт і для мене навіть ворожий, бо заздріває [вбачає] в мені свого критика й наглядача (Н.-Лев., IV, 1956, 44); * Образно. Не дивися на місяць весною. Ясний місяць наглядач цікавий. Ясний місяць підслухач лукавий (Л. Укр., І, 1951, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 49.