НАГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГОЛОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док.
1. перех. Силою голосу чи підвищенням тону виділяти склад у слові або слово в реченні. Безсуфіксні слова жіночого роду на —а (-я) наголошують переважно голосний кореня (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 485); Говорячи, Андрій Петрович без притиску, але якось чудно наголошував то те, то те слово, буцімто в мові його був ще й інший сенс (Шовк., Людина.., 1962, 275); — Я принаймні завжди був проти всякого втручання в мої особисті, — він наголосив це слово, — особисті справи (Смолич, І, 1958, 59).
2. перех. і неперех., що, на чому, на що, з спол. що, перен. Виділяти, підкреслювати, ставити на перший план якусь думку, якесь положення і т. ін. Вони [молоді новелісти] наголошують відважність, наполегливість.. в характері радянської людини (Смолич, VI, 1959, 215); Соціалістичний реалізм не тільки розкриває нові пізнавальні можливості літератури, а й особливо наголошує на її дійовій організуючій, перетворюючій ролі в суспільстві (Іст. укр. літ., II, 1956, 24); Необхідно наголосити, що любов до землі неможлива без любові до праці, важкої, кропіткої праці в ім’я життя (Вітч., 6, 1961, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 52.