НАГОРІ́, присл.
1. У верхній або на верхній частині чого-небудь. Чижики звили собі гніздо на найвищій гілці найвищої ялини в лісі зовсім не тому, що вони були такі горді і хотіли жити найвище від усіх.. Просто їм здавалося, що там, нагорі, їм буде і безпечніше, і веселіше (Ів., Ліс. казки, 1954, 14); // На верхньому поверсі будинку. Ми зупинилися в недорогому, але чепурненькому готелі. Михайло із Ляським у дешевенькому номері нагорі, а ми з дружиною — в розкішній кімнаті внизу (Досв., Вибр., 1959, 105); // На поверхні, зверху чого-небудь. Там, нагорі, вже напевне почалася робота, там напевне вживають усіх заходів, щоб врятувати шахту і людей, які лишилися під землею (Донч., Шахта.., 1949, 148).
2. перен., розм. В організації, що стоїть вище в адміністративному відношенні. — Знаєте, чиїм ад’ютантом Білограй був у війну? Знаєте! Отож. Генерала армії. От що за рука в нього там, нагорі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 53.