НАГОТА́, и, ж. Вигляд, стан голого тіла; голизна. Наготи Старої нічим одягти І витопить зимою хату (Шевч., II, 1953, 195); Понурив голову в землю отаман, соромлячись наготи своєї перед своїми ж козаками (Довж., І, 1958, 250); * Образно. У своїй чорній наготі простерлася вона [земля] на сонці широко-далеко (Коб., І, 1956, 540).
◊ У всій [свої́й і т. ін. ] наготі́ — без прикрас, у справжньому вигляді. Факт бунту [селян].. став перед уявою слухачів у всій наготі й пластиці (Фр., VI, 1951, 272); Художник стикається з дійсністю у всій її наготі (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 55.