НАГРУ́ДНИК, а, ч.
1. Фартух або частина фартуха, яка надягається на груди для захисту їх від чого-небудь. На листках [альбома] манячили групи інституток, товаришок Ольги, в білих хвартушках і нагрудниках (Н.-Лев., І, 1956, 558).
2. Частина збруї, яка накладається на груди коневі. Нагрудник.. повинен бути зачеплений одночасно за посторонки і за гумові мочки хомута (Конярство, 1957,184).
3. У давні часи і середньовіччі — частина військової зброї у вигляді щитка або панцира для захисту грудей. Довго рубалися вони! І наплічники і нагрудники погнулися в обох від ударів (Довж., І, 1958, 260); Схований під одежею нагрудник твердої дамаської сталі надійно захищав [Богуна] від куль (Кач., II, 1958, 510).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 58.