НА́ГІНКА, и, ж., розм.
1. Вираження незадоволення чиєюсь поведінкою, чиїмись учинками в різкій формі. Похнюпивши голову, він [голова] побрів на свої Косогори, де на нього чекала ще одна нагінка, вже від баби Уляни (Добр., Тече річка.., 1961, 245); Передчуваючи нагінку від Ласточкіна, Жанна трохи засумувала (Смолич, Світанок.., 1953, 406).
Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти і т. ін.) [до́бру] на́гінку — виражати незадоволення чиїмись діями, вчинками в різкій формі. — Якщо ж ми вчора, скажімо, були з директором на третій фермі і Пахом Хрисантович давав там комусь нагінку, то треба ж його везти туди й сьогодні: хай перевірить, чи виконано його розпорядження (Гончар, Тронка, 1963, 82).
2. Переслідування, утиск кого-, чого-небудь, вороже ставлення до когось, чогось. [Руфін:] А знаєш, люба, мене таки не тішить ся пригода з дитиною. Почнуться знов нагінки за християнином (Л. Укр., II, 1951, 375); Всю країну охопила лихоманка поліцейських нагінок, попереджень і трусів (Кол., Терен.., 1959, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 48.