НАДБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до надби́ти. Сторож Юхим із якимось сусідом.. сидять за столом, читають до кухонної гаснички із завжди надбитим склом (Вас., І, 1959, 360); // у знач. прикм. У краєчок надбитої шибки тоскно й протяжно завивав холодний вітер (Кучер, Трудна любов, 1960, 462).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 62.