НАДБУДО́ВА, и, ж.
1. Надбудована частина чого-небудь; те, що надбудоване над чим-небудь. Дерев’яна надбудова; // мор. Приміщення закритого типу, розташоване на палубі судна. В суднобудуванні складний поліефір використовуватимуть для вантажних люків, палубних надбудов, поперечних балок, щогл та інших складних частин кораблів (Наука.., 6, 1959, 60); Білі стіни палубних надбудов злегка рожевіли в сонячних променях (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 21).
2. Категорія історичного матеріалізму, що означає сукупність політичних, юридичних, релігійних, філософських, художніх та ін. поглядів суспільства і відповідних їм установ і організацій, породжених базисом суспільства певної епохи. Матеріальне виробництво становить основу життя суспільства, визначає його соціальну структуру і всю складну суспільну надбудову (Ком. Укр., 1, 1963, 27); Перемігший пролетаріат замість ліквідованої старої надбудови створює нову, соціалістичну надбудову, яка докорінно відрізняється від усіх попередніх надбудов (Рад. Укр., 20.УІ 1951, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 63.