НАДНО́СИТИ, но́шу, но́сиш, недок., НАДНЕСТИ́, су́, сеш; мин. ч. надні́с, наднесла́, ло́; док., перех., розм. Те саме, що прино́сити. — Дам вам тепер муки, візьміть із собою, а все, що злагоджу, наднесу завтра до вас сама! (Коб., II, 1956, 127); Вітер надніс урваний крик, але зараз же розірвав на тисячу частин, завив зловісно і помчався в безвість (Ірчан, II, 1958, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 74.