НАДОКУ́ЧЛИВИЙ, а, е. Який надокучає, набридає своїми діями, вчинками і т. ін. Накрапав той надокучливий дрібненький дощик, який у нас на Україні звуть мрякою (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 157); Терезка сиділа біля сина, який трохи придрімнув на ліжку, й відганяла надокучливих мух (Томч., Готель.., 1960, 253); // Який не залишає в спокої; невідступний, настирливий. — Намагався відігнати від себе надокучливу думку, а вона лізла в голову (Збан., Мор. чайка, 1959, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 74.