НАДПИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до надпи́ти. Перед кожним стояла склянка пива, до половини надпита (Фр., І, 1955, 229); // у знач. прикм. На кріслі біля неї надпита склянка води й папірець від порошку проти болю голови (Вільде, Винен.., 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 75.