Надро́чувати, чую, єш, сов. в. надрочи́ти, чу́, чиш, гл.
1) Науськивать, науськать. Надрочив собак на мене.
2) У Стороженка надрочи́ти употреблено въ значеніи: быстро написать. Налагожусь писать…, — нічого в голову не лізе. Примірявсь-примірявсь, а далі й думаю: він дуже ласий до дівчат, — нехай же посміється, — взяв та й надрочив… Стор., Вуси.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 485.