НАДРЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДРЯ́ПАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка,
1. Зачіплюючи чи натискуючи чимось гострим, твердим і т. ін., робити подряпини. — Хіба так ш’ється чобіт? Я швець на все село; так я вже знаю, що халява ось як бува (та й став пальцем.. надряпувати) (Кв.-Осн., II, 1956, 20).
2. тільки док., розм. Написати що-небудь нерозбірливо, некрасиво, недбало. Він був не дуже грамотний: ходив колись (дві зими) у школу, та писати зовсім не навчився (тільки імення своє міг так-сяк надряпати) (Григ., Вибр., 1959, 349); Огризком олівця.. Тамара надряпала на шматкові газети записку і зашила її в кінчик поли Тетяниного піджака (Хижняк, Тамара, 1959, 154); // зневажл. Те саме, що писа́ти. — Що твої метрики? Мало чого не можна надряпати на папері (Л. Янов., І, 1959, 475).
3. тільки док., розм. Недбало, мілко виорати що-небудь. Він ходив із сажнем по полю, заміряв виоране. — Надряпали, як ворона пазурами. Дві пари волів греблося, а толк який? (Тют., Вир, 1960, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 78.