НАДСІЧКА, и, ж.
1. тільки надсі́чка. Дія за знач. надсі́кти, надсіка́ти.
2. Надсічене місце; зарубка.
НАДСКА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАДСКО́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм.
1. Швидко наближатися, підбігати. — Зараз мені забирайся відси! — кричав запінений підмайстер, чимраз ближче надскакуючи до робітника (Фр., І, 1955, 227); Покотився [ніж] з брязком вниз. Коли козак пахолка стис. Надскочив другий. В тишині хрипіння й грюк глухий борні (Бажан, Роки, 1957, 233).
2. коло кого, перен. Добиваючись чиєїсь прихильності, догоджати, лестити кому-небудь, увиватися коло когось. Коли [Онуфрій] мав у себе гостем когось із панського дому, надскакував коло нього.., раз по раз промовляючи: — Прошу їсти (Коб., II, 1956, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 79.