НАДТРІ́СНУТИЙ, а, е.
1. З невеликою, неглибокою тріщиною. Терентій нагнувся, підняв з землі надтріснутий з відбитою шийкою монопольський шкалик (Стельмах, Хліб.., 1959, 517); Вона вихоплює з рефлектора велику надтріснуту лінзу и, притиснувши її до грудей, збігає вниз (Кучер, Голод, 1961, 210).
2.перен. Дрижачий, тремтливий (про голос, звук). Дід обняв оскаженілу Орисю й надтріснутим від здавлених сліз голосом сказав: — Вище від цієї любові до своєї вітчизни, дитино моя, немає на світі (Стар., Облога.., 1961, 61); Незрозумілий звук повторився. Здавалося, що він виходить звідкілясь з-під землі. І ось знову — стогін чи зойк, але слабкий, надтріснутий, болісний… (Донч., IV, 1957, 118); * У порівн. Згодом узяв [Арсен] до рук скрипку й обережно заграв. Звук був глухий, наче надтріснутий (Дмит., Розлука, 1957, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 80.