НАДУЖИТТЯ́, я́, с.
1. Надмірне використання, надмірна витрата чого-небудь. Вони [плани] і не могли бути здійснені на тому етапі, коли комуна з надужиттям всіх своїх сил пробивалась до своєї першої річниці крізь море матеріальних і моральних труднощів (Мик., II, 1957, 554); // Неправильне вживання. Кожний шукає шляху, який йому найдогідніший для його цілей. Називати це жертвою — то, на мою думку, надужиття великого слова (Фр., VI, 1951, 206).
2. перев. мн. Незаконні дії, вчинки; зловживання. Стали [січовики] мені розповідати, які надужиття робляться при сільських виборах, як ведеться агітація (Л. Укр., V, 1956, 42); Яким слухав і своїм вухам не вірив, які то там діялися надужиття; та все те побороли чесні виборці (Кобр., Вибр., 1954, 68); Під час кампанії треба за всяку ціну остерігатися провокацій, а про всякі надужиття.. повідомляти тов. старосту (Козл., Сонце.., 1957, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 82.