НАДІ́Л, у, ч.
1. Дія за знач. наділи́ти, наділя́ти 1. Між людьми із давніх-давен ідуть чутки, про наділ землі (Чорн., Визвол. земля, 1950, 32).
2. Ділянка землі, яку отримувала селянська сім’я для користування. Вийшовши з дворових на волю, не маючи наділу, він сяк-так справився на хату, приписався до Мар’янівської громади (Мирний, III, 1954, 67); Гнат ще здалеку побачив свій наділ. Він чорнів, як і всі наділи, що були по цей бік шляху (Панч, В дорозі, 1959, 46); * Образно. Ти [мати] пустила мене сиротою у світ, Та дала ще мені три недолі в наділ, Три недолі важкі, невідступні (Фр., XI, 1952, 47); — І тебе запитають колись. Як літа дорогі пронеслись? Чи зробив щось корисне в житті. Чи згубив свій наділ в маятті? (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 69.