НАЖДА́К, у, ч. Гірська порода високої твердості, яка складається з зерен корунду і багатьох домішок інших матеріалів. З непрозорих кристалів корунду, які містять велику кількість домішок, складається звичайний наждак (Заг. хімія, 1955. 566); //Порошок з цього мінералу, який застосовується для шліфування, полірування скла, металевих виробів і т. ін. Вичистив [Турбай] до блиску [шаблю], пройшовся по кінчику леза спершу наждаком, потім брусом, — аж горить! (Руд., Остання шабля, 1959, 5Н); * У порівн. Берестовський не закричав, коли шорстка, як наждак, рука стисла йому ногу вище рани (Перв., Дикий мед, 1963, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 86.